Дитячі повісті про дорослі проблеми
Е.-Е.Шмітт розпочав свою кар’єру у 1991 році з написання сценарію, а вже в 1993 отримав премію Мольєра за спектакль «Відвідувач». Відтоді успіх не залишає французького драматурга та письменника, його твори читають у всьому світі, їх екранізують та грають на сценах багатьох театрів. Особливо цікавими є його короткі твори, які, окрім влучності та яскравості назв, дивують авторською винахідливістю та простою водночас.
«Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар та рожева пані» – дві повісті з одного циклу, ненав’язливо поєднані темою релігії. Головні герої обох творів – діти: один у десять років помирає від лейкозу, інший у тринадцять залишається сам-один, покинутий батьками. Але для кожного з них знаходиться допомога – віруючий дорослий, який рятує або хоча б робить життя кращим, даруючи кохання, піклування та, власне, віру.
Десятирічний Оскар живе в лікарні через лейкоз. За реакцією оточуючих він розуміє, що надії на одужання вже немає, а згодом дізнається, що скоро помре. Це, звісно, змінює світогляд хлопця та його почуття. Рожева Пані – одна з тих, хто добровільно ходить у лікарню, щоб допомагати дітям, фактично дарує Оскарові нове життя. Вона переконує хлопця зіграти в таку гру, коли один прожитий день дорівнює десятьом рокам: так він встигне прожити аж 120 років замість, і йому менше болітиме за своє коротке життя. Окрім цього, Рожева Пані радить Оскарові писати листи Богові, який хлопцю здається чимось подібним до Діда Мороза.
Десять листів маленького хлопчика до Бога – а перед читачем постає ціла історія життя. Звісно, її фінал можна передбачити, адже лейкоз – хвороба складна, але сам зміст не залишить байдужим жодного. Загострене сприйняття світу маленьким хлопчиком змушує думати про важливе, саме думати та змінюватись, а не просто лити сльози над трагедією та співчувати безневинному хлопцю, який страждає від вічної несправедливості долі. Відчайдушна мужність Оскара вражає, а його власні слова розчулюють, проте не викликають бажання жаліти хлопця. Написати про невиліковну хворобу без зайвих сентиментів, коротко, в міру трагічно та в цілому життєстверджувально і навіть із гумором – гарний приклад для сучасної літератури. Ця повість, написана в 2002 році, настільки швидко стала популярною, що вже в 2004 році у Санкт-Петербурзі з’явилась однойменна вистава з Алісою Фрейндліх у головній ролі, а в 2009 році твір екранізовано.
Книга «Пан Ібрагім та квіти Корану» також не залишилась без відзнаки: у 2004 році отримала Німецьку книжкову премію і також була екранізована. Можна подумати, що це історія того самого хлопця. Він, тринадцятирічний Момо (Мойсей), живе на Блакитній вулиці зі своїм батьком, хоча фактично вже давно самотній. Регулярно купує консерви у Араба, який насправді не араб, а просто Той, чия крамниця відчинена навіть увечері та у неділю. Саме він стає і наставником і батьком єврейському хлопцеві, незважаючи на те, що сам є прихильником суфізму.
Батько Момо постійно дорікає йому та ідеалізує його старшого брата, який пішов від них разом із матір’ю. Підліток шукає підтримки та тепла, і знаходить усе це за несподіваних обставин: у проституток на Райській вулиці та у пана Ібрагіма – Араба з Блакитної вулиці, який зачаровує своєю мудрістю та обізнаністю. Врешті-решт, коли стає відомо про смерть батька Момо, пан Ібрагім всиновлює хлопця. Разом вони вирушають до місця, де народився Ібрагім. Вони багато розмовляють, завдяки чому хлопець вчиться правильно бачити життя та розуміти суперечливі явища.
У цій повісті кульмінаційний момент також трагічний: пан Ібрагім помирає та передає свій Коран – джерело спокою та мудрості – синові. Згодом Момо стає Арабом із Блакитної вулиці.
Обидві повісті підкорюють своєю простотою. Писати про найважливіше просто та переконливо – головне завдання письменника, і Е.Е.Шмітт своє завдання виконав. Його твори, схожі на казки та притчі, здатні змінити світосприйняття читача, не травмуючи, розкрити деякі істини, надати сил для роздумів і правильних дій.
Юлія Куліш
