Ще раз про кохання
Ерік-Емануель Шмітт – не лише відомий французький драматург, а й цікавий письменник. Його твори досить різнобічні, вони охоплюють історію, філософію, світові релігії та інші теми. Шмітт розповідає про життя Дідро, моделює майбутнє Гітлера без політики, а в основу вистави «Відвідувач», завдяки якій автор отримав визнання та премію Мольєра, покладено діалог Зігмунда Фрейда з богом. Книга про кохання з цієї низки якщо не випадає, то дещо від неї відрізняється і навіть загрожує репутації автора.
По-перше, фільм «Одетта Тульмонд» було знято ще до написання оповідання, по-друге, історій про кохання вже настільки багато, що повірити в їхню новизну та оригінальність майже неможливо. Перша ж і головна історія розчаровує. Можливо, на екрані вона виглядає ефектно, але літературний твір вийшов досить слабким. Продавчиня з маленького містечка закохана у відомого письменника, на місці якого відразу ж уявляється сам Шмітт. Одетта пише листа об’єкту свого кохання, і лист рятує письменника в момент відчаю: новий роман розкритиковано, дружина зраджує, самогубство не вдаться, а сам відомий романіст опиняється в лікарні. Після чого, звісно, починає жити зі своєю шанувальницею. Хоча ця передбачуваність і не залишає гидкого присмаку, але й приємних вражень також.
Історія про Ванду Вінніпег зігріває, але, мабуть, лише тому, що у кожного є якщо не скелет у шафі, то особливі моменти в минулому точно. Сам образ богатої та знаменитої жінки, яка змінила ім’я та власну історію, не вражає ані новизною, ані майстерністю зображення. Натомість виникає думка про критерії оцінки популярності та специфічний інтерес до відомих художників.
У оповіданні «Прекрасный дождливый день» найприємнішим моментом є назва. Події, де важко з’ясувати межу між звичкою, безвихіддю та коханням, особливо не вражають, незважаючи на смерть одного з головних героїв. Після цих трьох оповідань надія на захоплюючу історію невпинно тане, але звичка дочитувати будь-яку книгу до кінця все ж таки частково винагороджується. «Незванная гостя» утримує увагу й змушує загубитися у здогадках. Щодня жінка бачить у себе вдома невідому стару, але не може знайти її. Навіть поліцейські не можуть їй допомогти. Коханий чоловік, виявляється, уже має двох дітей від іншої, з якою й живе, а головній героїні не вдається навіть закінчити редакційне завдання та дописати власну книгу. Розв’язка неочікувана, а сюжет навіть більше підходить для екранізації, ніж «Одетта».
Повною протилежністю цього оповідання є наступне – «Подделка». Хоча воно також певною мірою дивує – граничною передбачуваністю подій: помста перетворюється на чуже щастя.
«Все, чтобы бать счастливой» – цікавий сюжет із не дуже вдалим фіналом. Допоки героїня слідкує за жінкою з салону краси та з’ясовує нові подробиці з життя власного чоловіка з іншою сім’єю, є надія на несподіване закінчення, яке б прикрасило не дуже оригінальні події.
Ідея «Босоногой принцессы» нагадує історію Ванди Вінніпег із другого оповідання: актор вирушає на пошуки дівчини зі свого минулого, знаходить, але зовсім не так, як уявляв.
Але є ще одна історія, заради якої варто було ознайомитись із книгою. «Самая прекрасная книга на свете» хоча й не переконує у тому, що Шмітт – віртуоз, але здригнутись змушує. В одній з камер ГУЛАГу знаходяться жінки, засуджені за переконання й боротьбу. Весь час вони думають про своїх дітей, мріють сповістити їх про свою долю та безмежну любов. Жінки збирають папір від цигарок, склеюють його, щоб зробити листок для повідомлення. Дуже довго кожна з них вигадує, що саме і як вмістити на трьох сторінках, щоб передати усі свої почуття. Жодна не знаходить виходу доти, поки одна з них не починає писати. За її прикладом діють і усі інші, вважаючи її ідею геніальною. Знайдений вихід виявився зовсім неочікуваним, але зворушливим, і зробив цю книгу найкращою в світі.
Про книгу Шмітта, на жаль, такого не скажеш, але від неї залишається почуття легкого теплого вітру, що теж непогано.
Юлія Куліш
Related Posts
Іноді краще відпочивати, ніж писати →
Ілюзорне читання →
Дитячі повісті про дорослі проблеми →
