Сентиментальна подорож

У світовому кінематографі існує зовсім не багато фільмів, присвячених радянському геноциду і табірній системі. І хоча дана тематика являє собою надзвичайно широке поле для творчості, режисери вкрай обережно ставляться до екранізації історій про ГУЛАГ. Цьому є просте пояснення: після виходу такої стрічки на неї обов’язково звернуть увагу не лише кінокритики, а ще й прискіпливі історики, після “вердикту” котрих режисер ризикує перетворитися на загальне посміховисько. Така доля нещодавно спіткала російського режисера Нікіту Міхалкова з його “Стомленими сонцем-2” (2010), тому появу чергової табірної драми публіка зазвичай очікує з нетерпінням і стриманим сарказмом.

Репутації австралійського режисера Пітера Уіра можна позаздрити: гладачі та критики завжди прихильно сприймали його творіння, а окремі фільми, як-то “Пікнік біля Висячої скелі” (1975), “Спілка мертвих поетів” (1989), “Шоу Трумана” (1998) взагалі отримали всесвітнє визнання та велику кількість фестивальних нагород. Тематика його фільмів часто торкається теми конфлікту соціуму та окремої особистості. В одному інтерв’ю Уір зізнається: “Мене зачаровують люди в ізольованих умовах”, а отже немає нічого дивного в зацікавленні режисера таборами ГУЛагу, глибоко схованими в суворій тайзі.

Сценарієм для фільму “Зворотній шлях” (2010) стала книга “мемуарів” польського військового Славомира Равича. Вона розповідає про втечу групи ув’язнених з ГУЛАГу в Індію, і подолання ними шляху довжиною в 6400 км. В 2006 році завдяки розслідуванню ВВС було доведено, що мемуари — вимисел, але історія від цього не стала менш цікавою та епічною.

Головний герой фільму — молодий польский ув’язнений Януш (Джим Старджес), що за антирадянську критику отримує 20 років таборів. Невдовзі після ув’язнення він усвідомлює, що не зможе вижити в страшних умовах ГУЛАГу, і вирішує тікати разом зі своїми братами по нещастю: мужнім та загадковим американцем Містером Смітом (Ед Харріс), російським “уркою” на прізвисько Валька (Колін Фаррел), художником Томашем (Александру Поточан) та поваром Зораном (Драгош Букур). У своїх мандрівках по Сибіру втікачі знаходять Ірену, дівчину з таємничим минулим (Сірша Ронан), і з її появою історія отримує нову дозу драматизму та сентиментальності.

Загалом, сценарій фільму має багато білих плям та недолугих деталей, а хронологічні рамки та певні біологічні процеси, представлені в фільмі, часто викликають подив. Воно й не дивно: важко вмістити шість тисяч кілометрів фантастичних пригод і поневірянь в 2 години екранного часу. Проте драматичні ситуації, лаконічні, але емоційно насичені діалоги та неперевершені картини природи є основним козирем, здатним утримати увагу глядача і викликати його прихильність.

Дійсно, візуальне втілення історії не підлягає жодній критиці: краєвиди Сибіру, озеро Байкал, Велика Китайська Стіна, пустелі, гори та стомлений, але мужній вигляд героїв творять грандіозну, епічну картину. Могутність природи, в якій намагаються вижити втікачі тісно перепліається з могутністю радянського терору, від якого вони тікають.

Дещо не повними, проте все ж оригінальними і самобутніми представлені в стрічці характери персонажів. Кожен із них — сильна особистість, що намагається подолати кілометри, голод, мороз, спеку і врешті-решт власні тваринні інстинкти, які загрожують супутникам. Цікавим є образ Вальки, який носить на грудях татуювання Леніна і Сталіна, всім серцем закоханий в Радянський Союз, проте змушений подорожувати разом із його “ворогами”. Взаємини мовчазного Містера Сміта та юної Ірени також варті уваги: вони є доказом того, що в критичних, небезпечних умовах між людьми можуть виникнути теплі родинні стосунки.

“Зворотній шлях” Пітера Уіра не викликав ані фурору, ані різкого засудження. Це пояснюється тим, що режисер знайшов універсальний рецепт нейтрального кіно: без претензії на історичність і достовірність, він апелює виключно до внутрішньої боротьби окремої людини та її психофізіологічних можливостей.

Фільм обов’язково сподобається прихильникам пригодницького жанру, а також не залишить байдужими ревних шанувальників драми: емоційна напруга та чудова музика обов’язково викличуть у глядача цілий шквал переживань. А в окремих людей, можливо, з’явиться бажання дізнатися, що ж насправді являв собою ГУЛАГ, і яка доля очікувала на його втікачів.

Марина Ніжник