литература no image

Март, 2011

0

Від дитинства не втечеш

Все равно любовь моя – тяжкая гиря ведь – висит на тебе, куда не бежала б.

В.Маяковский

Про цю книгу не чув хіба що лінивий. Її автор, Павло Санаєв, – перекладач, сценарист, актор, режисер, став одним із найпопулярніших російських письменників після написання автобіографічної повісті про дитинство. Вперше її було опубліковано в журналі «Октябрь» у 1996 році, саме цей журнал нагородив Санаєва за кращий дебют. У 2005 році «Похороните меня за плинтусом» отримала премію «Тріумф», а пізніше була номінована на Букеровську премію. Повість кілька разів перевидавали, друкували з додатками і без, а в 2010-му випустили подарункове видання з ілюстраціями та додатковими розділами. За три роки було продано близько півмільйона екземплярів. Повість з’явилась на сцені багатьох театрів, її переклали французькою, німецькою, італійською та іншими мовами. У 2009 році цю історію екранізували. Судячи з усього, Санаєв створив щось неймовірне. До речі, присвятив він це власному вітчиму Ролану Бикову.

Дев’ятирічний герой повісті Саша Савєльєв живе з дідусем та бабусею. Із мамою, яка зустріла нове кохання, він бачиться рідко, та з особливою радістю, оскільки зі стариками жити не солодко. Особливо з бабусею, яку можна вважати головним персонажем повісті не менше за хлопця. Психічно нездорова Ніна Антонівна любить свого онука любов’ю особливою, вона захищає хлопця від власної матері, за гріхи якої нібито страждає Саша. Страждання виявляється в численних хворобах, через які, за прогнозом бабусі, він «сгниет годам к 16». До цього молодший Савєльєв майже готовий, єдине – він боїться лежати в землі та відчувати, як його їдять черв’яки. Тому просить поховати його в маминій квартирі за плінтусом – щоб завжди її бачити. Так розкривається таємниця назви повісті. Якщо не драматизувати й не налаштовувати себе на книгу жахів, то можна помітити, що схиблена бабуся свого онука дійсно любить. Любов – це завжди «тяжелая крестяга на шее», тому постійні лайки неврівноваженої старої можна й не сприймати так гостро. До них варто ставитись із гумором, адже лається вона завжди і на всіх, і саме ці репліки написані найбільш ефектно. Не тільки через емоційність та винахідливість, а й тому, що це – скарбниця цензурної лайки та майстерних прокльонів. Бабуся настільки енергійна та ображена на вест світ, що страждають від неї усі, хто опиняється поруч. На особливе співчуття заслуговує її чоловік, який хоче небагато – тиші та спокою, але Ніна Антонівна віртуозно його позбавляє від цих задоволень, постійно нагадуючи, що саме він зламав їй життя. Мати Саші зі слів бабусі постає монстром, який кинув свою дитину заради любовних пригод сумнівної якості, але ситуацію прояснює лист, що його новий коханий мами написав майбутньому тестю. Виявляється, Сашкова мати – звичайна слабка жінка, яка потребує підтримки для боротьби за власну дитину. І коли підтримка з’являється, сина вона забирає до себе.

Окрім постійних конфліктів та негараздів, у повісті є просто історія дитинства. Із улюбленими іграшками, дитячими страхами та таємницями, із забороненими розвагами, із трагедіями та перемогами. Звісно, кожен, читаючи це, згадає власне дитинство. Здається, у цьому й полягає секрет успіху повісті – у ній неможливо не знайти трошки себе. Так само неможливо не співчувати Саші Савєльєву: багато дитячих забавок не побачив він через жорсткість бабусі. Можна говорити про моральний тиск, психологічні травми та інші негаразди, але ж про нього піклувались, любили, переживали, він не зазнав фізичних знущань. Незрозуміло, чи мав він насправді той яскравий букет хвороб, який старанно доглядала бабуся, але слабеньким був. Щоправда, це не привід настільки обмежувати дитину. Саша хоч і зовсім не уявляв життя з мамою, хотів бути з нею. Незважаючи на все, смерть бабусі зовсім не сприймається як звільнення від тирана та довгоочікувана свобода. Від цього все ж таки стає сумно та якось незатишно.

В цілому ж, цікава історія з гумором, написана простою мовою, як і потрібно для розповідей про дитинство. Дарма у фільмі все це перетворили на трагедію та жахи.

Юлія Куліш

 


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑