У відсутності янгола
Про швейцарську літературу відомо зовсім небагато. Точніше, крім Дюрренматта відразу й згадати нікого. Саме цей факт, підкріплений цікавою назвою і вдалою обкладинкою, привертає увагу до швейцарця Клауса Мерца.
Жанр твору автор визначає як «по сути, роман» і на 90 сторінках, які зазвичай складають 1-2 розділи роману, своє визначення виправдовує. Не те що б «цілу сімейну сагу», але дуже багато вдається розповісти Клаусу. Фрагментарно, без зайвих подробиць, яскраво він малює визначні та важливі події з життя головного героя Лукаса та його рідних. Цікаво, що головними подіями виявляються невдачі, хвороби і смерті.
Хлопчика, якого хотіли назвати Якобом, але через гідроцефалію не віддали йому це ім’я, кличуть просто Сонечком. Лише старший брат подумки звертається до нього на ім’я, лише він бачить малого у гарячкових снах: «Братец Якоб. Спишь ли ты?».
Твір набуває об’єму від розділу до розділу, недоречні спочатку події органічно вплітаються в розповідь, розкриваються, створюються стереокартинку.
Здається, у жодного з героїв немає білого янгола на плечі. З ними постійно відбувається щось трагічне, болюче, смертельне чи просто дивне. У батька Лукаса знаходять епілепсію, його дядько ще в дитинстві втрачає мізинець, а пізніше помирає, потрапивши в катастрофу. Гідроцефал Сонечко падає з велосипеду й помирає від удару головою об землю, його ховають на задньому дворі. Бабуся потрапляє до релігійної секти, дідусь намазує голову медом, щоб повернути бджіл до свого вулику.
Власне, усі мешканці невеликого швейцарського міста якось пов’язані. Особливо їх поєднують нещастя та невдачі, яким, здається, вони навіть не можуть протистояти.
Загальна картина виглядає похмуро, але внутрішнє світло в ній є. Тож, не даремно Клаус Мерц отримав премію Германа Гессе.
«Якоб спит» – не просто добірка жахливих фактів з життя героїв, як може здатися спочатку, а цілісний твір. До того ж, написаний стисло, а стислість, якщо вона збагачує та концентрує, – найкращий прийом для будь-якого жанру.
Юлія Куліш
