В гостях у Старшого Брата: 1984
Один мій знайомий після перегляду «Матриці» і «Еквілібрума» попросив мене порекомендувати йому кілька книжок, які можна назвати антиутопіями. Я назвав прочитані мною раніше «Ми» Замятіна , «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері, але першим я, звичайно ж, назвав «1984 » Джорджа Орвелла.
Писати про літературу, що стала класикою не тільки номінально, але щей заслужено, складно. І складність ця швидше технічна, аніж у плані відображення думок із приводу твору. Я про те, що слова, необхідні для опису, здавалося б, вже багато разів пролунали, і що слів цих(критика, нескінченні аналізи, розбори, рецензії, посилання та інше) накопичилося на невелику бібліотеку. І все ж даний твір заслуговує уваги в будь-який час і за будь-яких обставин.
Згідно з загальноприйнятою версією, назву роману автор отримав шляхом перестановки останніх цифр року написання. Так, у 1948 році з’явився роман «1984 » (виданий він був у 1949). Є з приводу назви й інші версії, але це не настільки важливо. Сюжет книги типовий для будь-якої справжньої антиутопії. Автор описує суспільство, яке живе за правилами, із метою вберегти це сааме суспільство від руйнування або «гниття». Ретельно продумані правила і закони (хоча у «суспільстві майбутнього» немає ніяких законів) спрямовані на побудову «загального блага». Йдеться про повний контроль над людиною: над її думками, словами, діями. І навіть глибше – над її почуттями, емоціями і враженнями.
У Лондоні майбутнього живе і працює головний герой роману Уінстон Сміт (погодьтеся, навіть його прізвище не виділяється з маси). Він працює в Міністерстві Правди і начебто є частиною керуючої машини, але в ньому починають зароджуватися думки з приводу речей, яких він побоюється сам, та які не прийнятні для Системи, керуючої людьми. Конфлікт очевидний. І в результаті цього конфлікту героя очікує небезпечна пригода, після якої він ще більше переконується в безглуздості того, що відбувається . Осмислення безглуздості такого масштабу – це не головний підсумок пригод головного героя. Йому належить усвідомити внутрішню слабкість через власну зраду і відсутність віри – внутрішньої віри в те, що він не вірить Системі.
Особливість цієї антиутопії в тому, що «хробак сумніву», який прокидається в герої, не визваний зовнішнім фактором («451 градус за Фаренгейтом»), або втручанням нового почуття («Ми »). Сумніви виникають у думках героя на несвідомому рівні та починають множитися. Так, і любов, і твори мистецтва ще раз переконують Вінстона в нелогічності загальної логіки. Щоправда, мені вони здалися більше черговими поштовхами, ніж першоджерелами.
Ще одна особливість роману – це специфічна мова спілкування: новояз, який активно впроваджується Системою для заміни звичного мислення. Цю мову автор описав з майстерністю справжнього філолога. Хочете дізнатися, що означає «нутро» , « яйцювати» або « злосекс» ? Тоді читайте.
Світ майбутнього, описаний Орвеллом, для нас є світом минулого, адже 1984 пройшов. Але чи так це? Адже корекцією правди (у книзі цим займалося одне міністерство) зараз може зайнятися будь-яка людина (хто сьогодні пише новини або навіть статті у Вікіпедії?). Адже контроль у вік Інтернету технічно легко здобути, та й навіщо різним відомствам залучати великі ресурси, коли людина сама «викладає» себе та свої думки на сторінках соціальних мереж?
Мій добрий друг купував колись книгу на ісламську тематику. Він сказав мені, що спеціально не замовляв її в Інтернеті, щоб його «не внесли до списку». Може, він і занадто тривожиться з цього приводу, а може, концепцію АНГСОЦу з «1984 » дійсно вже частково реалізували.
Книга, яку різні рейтинги відносять до сотні кращих творів усіх часів та народів, стала прообразом багатьох фільмів і текстів. Вона була і залишається джерелом натхнення для багатьох авторів (новий тритомник Муракамі “1Q84” – пряма алюзія на роман Орвелла), раджу не тільки прочитати, а прочитати дуже уважно.
Згадав слова Орасіо Олівейри з книги Хуліо Кортасара «Гра в класики» – «однією книгою більше». У випадку книги Орвелла слід сприймати цю фразу виключнов позитивному контексті.
Артем Рудєв
Related Posts
Пьер Байяр. Искусство рассуждать о книгах, которых вы не читали →
Рыцарь веры: Сёрен Кьеркегор →
Джеймс Джойс, или как я перестал волноваться и полюбил “Улисса” →
