кино

Травень, 2011

1

У пастці відчаю

Час — невблаганний і швидкоплинний, він може раптово закінчитися або зупинитися, даючи людині ще один шанс. Шанс на порятунок, на безглуздя, на рішучий крок, що визначить, врешті-решт, твою долю. Саме ці істини спробував показати в своєму фільмі “127 годин” (2010) британський кінорежисер Денні Бойл.

Сценарій стрічки створено на реальній історії альпініста Арона Ралстона, який у 2003 році провів шість діб, опинившись у страшній природній пастці. В одній з ущелин Великого Каньйону шукачеві пригод затисло руку майже 300-кілограмовим каменем, зрушити який не було жодних шансів. Ралстон подорожував один, нікому не сказавши про маршрут своєї подорожі, а отже надії на порятунок шибайголова фактично не мав. Як же впорається людина з жахом, відчаєм і безвихіддю критичної ситуації? Денні Бойл та Джеймс Франко, виконавець головної ролі, пропонують глядачеві дізнатися відповідь на це запитання.

Арон Ралстон особисто брав активну участь у створенні “127 годин”. Він ділився своїми спогадами, відчуттями, а також показав творцям фільму відео, що зняв, знаходячись в ущелині. Це зробило сюжет реалістичним і не надуманним, а розуміння того, що події відбувалися насправді, творить вражаючий психологічний ефект.

Зйомки велися як в самому каньйоні Блу Джон (якраз в тому місці, де трапився нещасний випадок) так і на знімальному майданчику, де було створено точну копію “пастки” головного героя. Прикметно, що частину фільму знято на ручну відеокамеру, яку Арон взяв із собою в дорогу. Такий режисерський хід творить ефект документальності, а отже глядач сильніше співпереживатиме герою.

“127 годин” можна було б назвати “театром одного актора”: левову частку екранного часу ми спостерігаємо за переживаннями, роздумами, монологами людини, що намагається зберегти крихти здорового глузду і оптимізму в жахливій ситуації. Особливої уваги заслуговує гра Джеймса Франко, якому чудово вдалося передати весь спектр почуттів людини, приреченої на смерть: гумор і сльози, злість, відчай, покірність долі, спокій та бунтарство. Актор зміг утримати увагу і цікавість глядача протягом 93 хвилин, викликавши шквал емоцій та переживання. Фільм не нудний, його не затягнуто, що свідчить також про режисерський та комерційний талант Денні Бойла: йому вдалося адаптувати таку, здавалося б, не касову історію, і зробити її цікавою для масового глядача.

Окрім кінематографічних достоїнств, фільм також має свою мораль. Він є чудовим приводом задуматись, як далеко здатна зайти людина заради власного порятунку. Історія Арона Ралстона — яскрава ілюстрація того, як необхідно цінувати життя, боротися за нього, не шкодуючи сил і часу, не лякаючись болю, проявляючи силу характеру, розуму та інстинктів і, звісно, віру в майбутнє.

Марина Ніжник

Читайте також: Постапокалипсис каждый день

Related Posts

Большая вода →

Важка подорож дорогою металу →

Карлики не кусаються →

Доки вона брехала →