социум x_544805b8

Апрель, 2012

5

[трабли і трайбли]

…Я давно хотів зробити татуювання, знаєш, коли спускаєшся в шахту, там душно, жарко, знімаєш сорочку, а на руці є шо показати. Мужики там в нас багато хто руки забивають, нy а я вирішив зробити ще коли в армії служив. Там всі били струною, парашути всякі, скорпіонів…але коли остаточно визначився, татуювальник дємбєльнувся…Потім Москва, там також був салон, але в мене можливості не було. Потім вже в нашому місті дізнався про майстра, який живе за десять кілометрів, з`їздив до нього. Ось татуху він мені зробив, – він розстібає чорну олімпійку та показує полінезійський рукав до середини ліктя.

- Але потім дізнався про те, що малий в салоні працює, він мого хрещенця друг. Приїхав до Львова два тижні тому…ну він мені все тут поправив, воно зажило, і я знов приїхав, захотілось продовжити.

На його внутрішній стороні біцепса щойно з`явився контур до коня, який виходить з трайбелів. Ми потрапили на цей рисунок випадково. Тепер він курить обмотаною харчовою плівкою рукою та задоволено посміхається.

- Треба було, правда, на початку відпустки приїхати, а тепер через тиждень спускатись в шахту… пилюка… Але, сподіваюсь, заживе.

- А що б`ють ваші колеги?

- Ну шо…в кого який смак, то й колять. Вовків, ведмедів всяких. Різне колять.

- А якісь професійні татуювання?

- Нє, в нас такого не б`ють…

- Ви вчасно прийшли, до кінця весни заживе повністю, літом вже буде що показати.

- Ну.

Я п`ю каву та слухаю.

- Раніше за тону вугілля нам давали тисячу двісті гривень. Тепер той, шо все зараз викуповує, каже – дамо шістсот. Бач, як людську працю цінять? А їм пофіг, шо цілий регіон накриється. Вони можуть з копанок постачати своє дешеве донбаське. Не такі, щоб за ці речі переживати… В нас шахта невелика і якби відокремлена від інших. Далеко знаходиться, ну і порядки там свої. Там директор і головний інженер командують. Вони там за главних, як боги. Щось не так скажеш – можуть сразу звільнити. Ну а мужикам треба ж десь заробляти, сім`ю утримувати, знаєш… Ну я сам живу, я ні до кого не підмазуюсь. От інженер цей, тормозів ніяких, може вдарити запросто. Помню, якось почав на мене ричати, вже навіть замахнувся, я сразу молоток взяв, дивлюсь на нього, мол, ну давай, спробуй. Він скорчився аж, але відійшов. Да… я серйозно… Вони там як Сталін з Берією. В нас в шахті взагалі дуже строго все, дисципліна: як начальство сказало, так і буде, нічого не можна всупереч робити. А як оцю татуху набив, помню, стоїмо всі зранку на розрахунку, а в мене з рукава виглядає… Директор каже: шо ти там зробив з дубльонкою своєю, а? А я йому: моя дубльонка, шо хочу, то й роблю. Він позеленів аж, ну з ним ніхто так не позволяє собі говорити. Але дисципліна, то да… Він хоч і підняв нашу шахту (вона була вобще нерентабельна), але щось не так зробиш, сразу попадаєш до нього тіпа в кишеню. Може знущатись з людей, взагалі ні в грош нікого з робочих не ставить. В нас на прохідній, коли побачать, що хоч в одному глазу, можуть сказати – або йди на хєр, або сідай на лавку на шість годин. Пам`ятаю, один там сидів. Зверху написали його ім`я, мов, ось, позоріще шахти. І кайданом прикували за одну ногу. Так шість годин і просидів. Я тобі кажу, там таке досі буває…

А як прийшов один алкашик до директора, каже, візьміть мене назад. Той: так ти ж алкоголік! – Та я більше не буду, каже. Тоді директор позвав оператора з камерою тіпа, той зняв, як директор змусив того хлопця на коліна ставати і просити пробачення. А потім на Купала в нас масові гуляння біля озера, і там все місто збирається. І величезний екран такий стоїть. Так директор по ньому той ролік прокрутив, всі дивились, як хлопець на колінах стоїть… Потім ще раз, ніби жартома, повісили табличку, що хтось як прийде бухий, двадцять ударів батогом отримає, прикинь. Так був один, приперся п`яний. Наступний день всіх зібрали, директор йому каже: ну шо, йди в центр зали, спускай штани, будеш своє отримувати. Той подивився на нього, і почав вже розстібатись. Уявляєш? Директор то побачив, сразу йому: ладно, я віжу ти розкаюєшся. Йди собі. Той пішов, але людина вже зламана, понімаєш сам. Там ні дай бог прогнутись, сразу відчує, собака…

Мій співбесідник сумно посміхнувся, закурив знову. До пенсії йому лишився один рік. Шахтарі виходять на три роки пізніше, але він, як чорнобилець другої групи, вийде в сорок сім. Для цього треба зібрати паперів про професійну селікозну хворобу, яка є майже в кожного шахтаря, це є одна з умов.

- А вона є і в того, хто десять пропрацював, і в того, хто тридцять. Щоб вийти за цими бумажками, треба чотири штуки баксів.

- Навіть якщо насправді хворий?

- Причом тут це? Головне пройтись тут у Львові по лікарях. Там бумажку, тут бумажку, як назбираєш, то відпустять. То ж мафія все…

Підіймаючись, він додав: там так рахують, якщо в тебе немає грошей, то ти здоров.

Докурив, допив каву і пішов вниз у салон, за продовженням свого довгоочікуваного татуювання. Я порахував, що воно коштувало йому як мінімум тону вугілля.

ставрогін

 


5 комментариев к [трабли і трайбли]

  1. avi пишет:

    это отлично. спасибочки.

  2. Саша Р. пишет:

    Мамочки..Как щемяще-больно это все осознавать. Сплошь и рядом. И настолько укоренилось в сознании, что кажется нет выхода из этой трясины. Опускаются руки. Накатывает тоска. ..и безумно хочется взять в руки ружье.

  3. Anatoliy Gampik пишет:

    и видео хорошее

  4. Саня пишет:

    Вражає.
    Потрібно бути надзвичайно сильним, щоб жити в таких умовах, і нелюдом – щоб підтримувати цей фашизм

  5. Black D пишет:

    Невероятно сильный текст.
    Пронзительно.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑