Сяйво смутку
Печаль – самое древнее и почти самое чистое из наших чувств, чище даже красоты.
П.Киньяр
Усі французькі письменники виявляються визначними та відомими. Паскаль Кіньяр також до них відноситься: у 2000-му році він отримав Премію Французької Академії, а в 2002-му – Гонкурівську премію. Кіньяр передусім есеїст, і це помітно – навіть у межах одного розділу текст роману «Вілла «Амалія» поділено на частини, але це не заважає сприйняттю, а відзначає особливості стилю. Письменник малює короткими, але чіткими лініями, які, комбінуючись, набувають об’єму.
«Вілла «Амалія» – 4 розділи, приблизно рівні за обсягом, та нерівнозначні за кількістю подій та відрізками описуваного часу. Протягом першої частини головна героїня роману – музикант Анна Хідден, яка вирішила покинути свого теперішнього чоловіка, готується до нового життя, планує продаж житла та власний від’їзд. Усе це в таємниці від родини, лише за допомогою однокласника, якого не бачила ще з початкової школи, але раптом зустріла там, де стежила за своїм чоловіком. Скільки жінок уявляють себе на місці сильної, рішучої героїні, яка наважується кинути минуле й почати нове життя – смішно й подумати. Приємно, що тут ані Анна, ані Паскаль не зупиняються, й коло потенційних прихильників головної героїні значно розширюється, образ набуває глибини.
На цьому етапі майже немає музики, лише розмови про продаж інструментів. Немає кохання, а чоловічі образи – однокласник та чоловік Анни – викликають відразу. Перший – нерішучий, слабкий, вражений смертю матусі, умовляє подругу не робити надто сміливих кроків. Другий же намагається слізьми, ниттям, слабенькою брехнею та нещасним виглядом втримати дружину поряд із собою.
На щастя, Анна таки від’їжджає, але її поїздки – не просто мандрівки заради нових візуальних вражень та чоловіків, а втеча. Вона постійно біжить від себе, марно шукає спокою.
Назва роману виправдовується трохи згодом, коли на острові Іскья Анна Хідден помічає віллу, схожу на житло своєї мрії: знаходиться на горі, її майже неможливо помітити стороннім, до неї важко дібратись, але звідти видно море і навіть є до нього вихід. Із поселенням Анни на цій горі починається новий етап розвитку роману.
Навколо поворотів сюжету Кіньяр створив дуже чітку атмосферу – іноді не зрозумієш, що важливіше. По-перше, це моря, країни, періодична кардинальна зміна одягу та житла, європейські затишні кафе – саме за цих обставин, змінних, але завжди приємних, розгортаються події. Вони, можливо, були б менш яскравими, якби не настрій. Усе сповнено печалі. Найкращого різновиду печалі, який заспокоює та наповнює, який є найчистішим почуттям із існуючих. Печаль, яка прикрашає все своїм сяйвом. Її навіть відчути не кожен уміє, а описати й поготів. У цьому світлі образ Анни Хідден очищується, набуває чіткості, стає яскравішим. Помітно її скули та не зовсім музичні пальці, а також маленьке серце, яке може вмістити стільки доброти й кохання, щоб не втратити силу.
Власне, героїня схожа на свою музику. Анна не писала власних музичних творів, вона знаходила вже написані, виділяла з них головне, відкидала другорядне, відшукувала найцікавіше, найбільш хвилююче, але ніколи не вигадувала кінцівку – обривала твір, як тільки закінчувалось головне. Її зв’язки з людьми закінчувались приблизно так само, щоправда, не за бажанням Анни. Так закінчується й сам роман: усе головне в житті цієї жінки раптом закінчилось. Кохані, важливі й рідні зникли, померли, забулись. Але за цей жіночий образ, осяяний ідеальною печаллю, чіткий, без зайвих рис та рухів, Кіньяру варто б було дати ще одну премію.
Юлія Куліш
Related Posts
Пьер Байяр. Искусство рассуждать о книгах, которых вы не читали →
Рыцарь веры: Сёрен Кьеркегор →
Джеймс Джойс, или как я перестал волноваться и полюбил “Улисса” →
2 комментариев к Сяйво смутку