Суїцид і релігія. Самовбивство чи самопожертва?
Говорити про недозволене у нашому суспільстві давно не бояться. На кожному кроці ми чуємо про секс, брудні гроші, наркотики, алкоголізм, кримінал, убивства… Саме ці речі наводять найбільший страх, викликають біль, проте й вони не стають виключенням для пліток. І лише префікс «само-» змінює все докорінно. Самовбивства… Саме про них до цього часу говорити відкрито не заведено, запитувати про них не зручно. Люди завжди знаходили пояснення тим чи іншим процесам та явищам в природі, але одностайного тлумачення феномену суїциду немає, та й не може бути.
На явище самогубства в різний час та різних країнах впливають багато чинників: соціальні, економічні, психологічні, сімейні, релігійні тощо. Всі вони мають багато своїх нюансів і тому, розглядаючи проблему суїциду, кожному з них необхідно приділяти достатньо уваги. Але все ж основним чинником, що впливає на формування психічного здоров’я людини, є релігійний, адже з самого дитинства людина виховується згідно релігійним нормам. Релігія відіграє значну роль в формуванні загальної схильності людини до самогубства. Саме це ми і прагнемо показати у нашому матеріалі.
До антисуїцидальних релігій належать християнство, іслам та іудаїзм. Ці релігії засуджують і не допускають самогубства. Наприклад, в іудаїзмі дозволяється переступати всі релігійні закони, крім відмови від бога, кровозмішення і вбивства, хоча ця релігія і її багаточисленні секти дозволяють самогубство як добровільну евтаназію при невиліковних хворобах. Ще один маленький нюанс – євреї ніколи не вважали самогубство великим гріхом. Так, наприклад, в Новому Завіті описано багато випадків суїциду: Авімелех (попросив свого зброєносця вбити його мечем), Самсон (скинув на себе та своїх ворогів покрівлю будинку), Ахітофель (вдавився через каяття, після того як зрадив свого радника Давида). Відомі й факти масових самогубств, коли у 73 р. н.е. у фортеці Массада 960 євреїв на чолі з Єлеазаром самовільно пішли з життя в знак протесту проти Римкого панування.
Іслам також з осудом ставиться до самогубства, але, як і іудаїзм, не виключає пом’якшуючих обставин. Наприклад, під час джихаду, що у мусульман означає «боротьба за віру», вчинок шахіда не розглядається як суїцид, оскільки його мета – вбити іншу людину або групу осіб. Навпаки, він виступає воїном Аллаха, який поліг на полі бою. Суперечливість заборони акту позбавлення себе життя полягає в тому, що в Корані немає конкретного табу. Студент Сумського державного університету Хусейн роз’яснює нам, що зазвичай мусульмани спираються на слова із сури «Жінки»: «О вы, которые уверовали! Не стяжайте имущества друг друга неправедным путем, а только путем торговли по взаимному вашему согласию. И не убивайте друг друга. Воистину, Аллах милостив к вам». Він додає: «Запрет на самоубийство в нашей религии опирается скорее не на сам текст Священной Книги, а на переданные из поколения в поколение учения толкователей и вероучителей».
Третім у групі антисуїцидальних релігій є християнство. Саме воно вважає самогубство найтяжчим гріхом, і не має жодних виключень та пом’якшуючих обставин. «Не вбивай!» – говорить шоста заповідь Закону Божого. У «Посланні до Римлян» говориться: «Ибо никто из нас не живет для себя, и никто не умирает для себя; а живем ли — для Господа живем; умираем ли — для Господа умираем: и потому, живем ли или умираем, — всегда Господни». Бог дав людині життя, але не дав права розпоряджатися ним. Людина повністю належить Богові. Раніше в християнстві дотримувались певних традицій: самогубцям відмовлялося в християнському похованні. Їх карали похованням на перехресті доріг за межами кладовища. Той, хто вчинив невдалу спробу суїциду, піддавався каторжним роботам, як за вбивство. Зараз цими правилами нехтують, що напевно і зменшує богобоязливість людей. Серед християн по кількості самогубств лідирують протестанти (їхній показник втричі вищий за кількість суїциду серед католиків). Православні займають проміжне місце. Така послідовність пояснюється характером релігійного світогляду. Найнижчий рівень самогубств в Іспанії, Італії та низці латиноамериканських країн пояснюється саме значним впливом католицизму.
Крім антисуїцидальних релігій існують такі, які не вважають суїцид абсолютним злом. Наприклад, в буддизмі він вважається способом виходу з багатьох складних ситуацій. Так само визначається самогубство і у конфуціанстві, синтоїзмі. У останньому воно поширене у формі сеппуку (харакірі), яке чинять або як покарання за вироком, або добровільно у тих випадках, коли спаплюжено гідність самурая. Кількість самогубств у країнах цих релігій надзвичайно висока.
Як бачимо, релігія відіграє значну роль у формуванні суїцидального настрою. І якщо ми можемо вплинути на соціальні, економічні, психологічні чинники, то конфесійна належність – той фактор, яким керують традиції, а не суспільна думка.
Галина Яцина
Норвезький ліс – Колодязь пам’яті
7 комментариев к Суїцид і релігія. Самовбивство чи самопожертва?