свое c3_31-32

Январь, 2012

1

Солом’яне Різдво

Коли я ще була мала, на зимові свята ми з батьками їхали до бабусі на хутір, за сто кілометрів від Сум. Дорога була тоді дальньою. Машина була схожою більше на холодильник і їхала повільно. Дві години здавались нескінченними. Та все це мало окупитись у бабусі на хуторі. Бо там була смачна печена ковбаса і цукерки шоколадні зі скляної банки, що бабуся для нас, онуків, купляла і берегла. А ще, для нас малих Різдво було чимось надзвичайно втаємниченим, магічним. Ми тоді не чекали подарунків, а тільки як скоріш хотіли покачатись у сіні під різдвяним столом («то, що б поросятка родились») чи піти колядувати по всьому хуторі, а потім рахувати цукерки і копійки.

З роду віку у бабусі ялинку в хаті не ставили. Натомість ставили дідуха на покуть. Покуть для українців – дещо особливе. Туди завжди ставили найцінніше і найсвященніше. У нас, окрім ікон, прикрашених найгарнішими вишитими рушниками, і свічок із церкви, ще стояв телевізор (бо дорогий був колись для баби з дідом). І фотографії наші і наших батьків. Дідух плели з соломи, урочисто заносили до хати і ставили на телевізор. Біля покуті стояв і святковий стіл, притрушений соломою, а зверху накритий урочистою скатертиною з вишитими квітами і калинами, об яку не можна було нам витирати руки, бо отримували по шию від бабці. Долі теж сипали сіно, де ми, малі й вовтузились, накликаючи неабиякий врожай наступного року серед живності, що стоїть в хліву. Високі ліжка накривались не менш урочистими покривалами, також вишитими і прикрашеними мереживом. А зверху них – ясіки, маленькі подушечки також ручної, вишиваної роботи, які дозволялось розкладати гарними півколами на ліжках саме мені.

А ще хату прикрашали чарівні аромати бабусиних страв і особливо печеної ковбаси, яку не можна було чіпати до свята, і яка катувала нас своїми божественними ароматами часнику і шкварчанням з пічі. Обов’язково розвішували в хаті часник і калину, бо такі страшні і кислі, що злих духів від сім’ї відганяти будуть. Та до слова, калина і часник у нас в хаті і коридорі висіли завжди, про всяк випадок, що б нічого нечистого не забрело. Дехто на хуторі після свята дідухів палив і стрибав через них, що б здоров’я набратися на увесь подальший рік. На мою велику жаль  нашого дідуха не палили, а залишали в хаті, аж до наступного свята, що б він оберігав та давав сили своєю присутністю.

Дідух є обов’язковим для української традиції святкування Різдва та й Нового Року. Одні люди кажуть, що він символізує тепло й затишок дому і єдність сім’ї, для інших це символ прадідів, ставлячи який на покуть, сім’я шанувала їх пам’ять і заручалась допомогою в хазяйстві і здоров’ї. Зараз цей давній і могутній символ українського роду витіснений західною ялинкою. Неекономним і варварським методом прикрашання будинку. Нема нічого більш смутного після свят, ніж гори ялинкових трупів із залишками неприбранних блискіток на смітниках.

Не так вже й давно почав виходити з моди східний фен-шуй. Особливе мистецтво затишку і філософії життя людини. Але що може бути кращим за рідний, український фен-шуй? Українська покуть – є центром духовності і затишку будинку, який наразі почали українці відновлювати навіть в квартирах багатоповерхівок. А замість ялинки, можна розвісити маленькі сніпчики соломи, як хто хоче навіть з віточками ялиці, для аромату. Майстриням можна зайнятись вишивкою і привчити малих дітей до праці, як не до вишивання, там може до ліпки з глини. Маленьких зозуль, коників чи підсвічничків, які прикрасять ваш дім краще за будь-який масивний модерновий канделябр чи купу блискіток.

Для мене Різдво в квартирі завжди пахло чимось колючим: мандаринами, бульками з сітра чи шампанського, блискітками і прохолодним запахом ялиці. А усі пластмасові ялинкові прикраси і вогники рано чи пізно втомлювали. Бабусине Різдво завжди пахло теплом і сіном. А ще чимось древнім, таким, що відчувши одного разу, вже ніколи не хочеш втрачати і проміняти на блискучу ялинкову кульку. Хоча було щось прекрасне і в святкуваннях вдома, в квартирі. Вирізані різнокольорові сніжинки і розмальовані сніговиками вікна.

Олександра Сиса


1 комментарий к Солом’яне Різдво

  1. Хуан пишет:

    “печена ковбаса і цукерки шоколадні” – ^___^

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑