арт 37-0-1

Декабрь, 2014

0

Метаграфіка: досвід пізнання

Днями у Львівській картинній галереї відкрилася виставка «Метаграфіка: досвід пізнання», присвячена 65 річниці з дня народження одного з найбільш цікавих та найменш досліджених українських графіків ХХ століття, Олександра Дмитровича Аксініна.

Майже 30 років минуло після авіакатастрофи під Золочевом, серед жертв якої був і Олександр Аксінін. І хоча його творчий здобуток є предметом захоплення багатьох мистецтвознавців та колекціонерів, широкому загалу він, як і його творчість, досі є маловідомими.

Про виставку і постать Олександра Аксініна розмовляємо з львівським художником Богданом Пилипушко.

Чому виставка має назву «Метаграфіка»?

У цій назві поєднана унікальна специфіка творчого здобутку Олександра Аксінна. Кожна графічна робота Аксініна є не тільки взірцем візуального мистецтва, але і філософською загадкою, метафорою у площині метафізичного. Адже Аксінін виразив себе не тільки як художник – графік, але і як оригінальний мислитель, який самоусвідомлював та втілював своє бачення світу як в художньому акті, так і в процесі щоденникових роздумів.

Дизайн банеру – Богдан Пилипушко

А чим для нього були щоденники?

Можна лише припускати. Особисто я проводжу паралель між рефлексією на папері та самовираженням на офортній пластині. Напевно, щоденник міг слугувати своєрідним майданчиком, де він робив перші нариси та роздуми стосовно майбутньої роботи. В інших випадках щоденникові записи Аксініна стають повноцінними філософськими роботами або критикою опрацьованої літератури. За словами Сергія Симоненка, до сфери інтересів Аксініна попадала уся доступна на той час культурна інформація. Якась її частина надходила з-за кордону, частина передруковувалася або копіювалася з дореволюційних видань, частина виходила в офіційному друці. Аксінін знаходив натхнення як у творах Платона, так і в філософських працях Ніцше, із однаковим ентузіазмом опрацьовував як праці із семіотики та знакових систем Хомського, так і художні твори Свіфта , Борхеса та Гессе. Такою літературою в ті часи постійно обмінювалися, друзі ділилися враженнями та обговорювали дефіцитний культурний матеріал.

До речі, хто формував коло знайомств Аксініна?

У мистецькому Львові 70х-80х років існували кола друзів, яких об`єднували спільні інтереси. Олександр Аксінін також входив в такий «кружок». Серед його друзів були і художники, музиканти, письменники та психологи. Серед них можна назвати таких людей, як Валерій Дем’янишин, Генріета Левицька, Володимир Онусайтис, Іван Остафійчук, Богдан Пікулицький, Володимир Пінігін, Надія Пономаренко, Юрій Чаришніков та багато інших. Дружина Аксініна Енгеліна Буряковська (львівська піаністка, письменниця та художниця), підтримувала зв’язки з мистецькими колами Москви і близького закордону, саме завдяки цьому художник завів дружбу з деякими знаковими постатями – Тиніс Вінт, Велло Вінн, Стасіс Ейдрігявічюс, Віктор Кривулін, Ілля Кабаков та багато інших.

Фото О. Введенський

Хто був Олександр Аксінін як людина?

Я думаю, за типом темпераменту він був цілковитим інтровертом. Це характерно для митця, особливо, якщо він приречений реалізовувати себе в умовах внутрішньої еміграції в тоталітарній державі. Працюючи над магістерською роботою присвяченій творчості Аксініна, я задавав подібне запитання львівському науковцю Олегу Кошовому, бо знав про їхнє знайомство. За його словами, Аксінін був людиною із своїми вадами і недоліками, захопленнями і страхами. Як і кожен, він робив помилки. Його не можна було назвати замкнутим в собі, скоріше – зосередженим на внутрішньому світі. Аксінін був людиною в повному сенсі цього слова.

Звісно, моєму поколінню важко уявити ситуацію, коли художник не може виставляти своїх робіт через невідповідність нормам та канонам офіційного мистецтва. Але я дивлюся на його принципову позицію із великою повагою. Протягом більше ніж 10 років Аксінін працював над тим, у що вірив, хоча ця робота не могла повністю забезпечити йому безбідного та ситного існування. А якщо згадати суд над Бродським – можна усвідомити, як дивилася держава і відповідні її органи на представників неофіційного мистецтва. Не дивно, що ним цікавилась «кантора», а про виставки не йшло і мови.

Фото О. Введенський

Які роботи представлено на цій виставці. Звідки вони сюди потрапили?

Більшість представлених на виставці робіт досі зберігалися у приватних збірках, в картинній галереї та у фонді Аксініна у бібліотеці Стефаника. Роботи належать до різних періодів творчості Аксініна, що можна відстежити завдяки їхньому композиційному, тональному та сюжетному вирішенню.

Що сприяло періодизації його творчості? Розкажіть про «східний» період у графіці Аксініна.

Якщо провести паралель із його короткою автобіографією, можна помітити, що є дати, які у своєму житті Аксінін виділяв поміж інших. Вони стосуються переламних моментів як в особистому, так і в інтелектуальному житті художника, відображають еволюцію його поглядів. Починаючи з 1981 року Аксінін все більше захоплюється східною філософією, у графіці – стримано і лаконічно користуються засобами художньої виразності. Він і до цього практично всі роботи виконував за допомогою лінії та крапки. Проте на зміну повній структуризації змісту роботи та її щільному заповненню, приходить лаконічна центральна композиція, від якої йде хтонічне відлуння космосу. Масивний чорний простір стає невід`ємною рисою його робіт, самотні фігури у пустинному просторі задають більше загадок ніж дають відповідей. На відміну від візуальної навантаженості, трансцендентальний об`єм його робіт тільки збільшується. Я би порівняв їх звучання із тибетськими дзвонами.

Подача метафоричного зображення, що може трактуватись як одкровення, сон або притча, надає можливість дивитися на все від першого лиця. Це сприяє проектуванню переживань художника на свідомість глядача. Глядач стає співавтором твору, оскільки образ розкривається в його свідомості та уяві вже інакшим чином, ніж в уяві художника.

Фото О. Введенський

В чому актуальність даної виставки? Хто сприяв її організації?

Нонконформізм Аксініна у свій час став причиною викреслення його імені з історії радянської, а тепер і фактичного ігнорування історією українського мистецтва. Зараз його часто називають «львівським Дюрером», але за життя Олександр Аксінін мав лише дві персональні виставки. І вони проходили не в його рідному місті. Я не бачу особливої потреби в тому, щоби мистецтво Аксініна стало предметом цікавості широких мас, і є ряд об`єктивних причин, чому цього не станеться. Проте, на мою думку, він заслуговує більшої уваги зі сторони сучасних українських мистецтвознавців, зі сторони закладу, в якому він здобув художню освіту, а молодим графікам можна повчитися в нього як художній майстерності, так і принциповості та наполегливості.

Ажіотаж навколо цієї виставки, активність та готовність друзів Аксініна в питаннях популяризації його творчості дарують надію на те, що із часом графічний здобуток Аксініна отримає потрібну увагу та свого гладача. Велику роль у популяризації його постаті протягом років відіграють такі люди, як Ігор Введенський, Олег Введенський, Любов Ілюхіна, Сегрій Симоненко, Олег Кошовий, Катерина Суєвалова, Надія Пономаренко, Марія Щур, Банцекова та Юрій Гіттік (автор інтернет-ресурсу www.aksinin.com).

Розмовляв Василь Худицький


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑