Латинська Америка в калейдоскопі Льоси
Винахідливий старий перуанець Маріо Варгас Льоса може здивувати не лише тих, хто нічого не знає про Латинську Америку, а й багатьох власних прихильників. Він експериментує навіть тоді, коли пише про самого себе в 17 років – Маріо, або Варгітас, студент юридичного факультету, головний герой роману «Тетушка Хулия и писака», який, власне, і розповідає нам дивну історію. Зважаючи на особливу пристрасть Льоси до незвичайних сюжетів і любов до шокування читачів, важко визначити, чи відбувалось усе це насправді з автором.
«Тетушка Хулия» – розлучена 32-річна болівійка, далека родичка юного Маріо. Їх «заборонене» кохання, таємні зустрічі та розвиток взаємин є першою та найбільш прозорою сюжетною лінією.
Друга стосується «писаки», яким виявляється не працівник радіо «Панамерикана» та письменник-початківець Варгітас, а Педро Камачо – надзвичайно популярний болівійський автор радіоп’єс. Цей дивний персонаж стає приятелем головного героя, але згодом втрачає здоровий глузд і опиняється в лікарні для божевільних.
Окрім цього, у розповідь вплітаються окремі історії. Відразу зрозуміти їх значення та витоки не вдається, до того ж, постійно здається, що ще трохи і взаємозв’язок між героями буде встановлено, усе опиниться на своїх місцях. Згодом так і відбувається, щоправда, місця дещо відрізняються від очікуваних. Окремі історійки – це сюжети радіоп’єс Педро Камачо, спочатку цікаві, логічні та інтригуючи, пізніше – божевільні й незрозумілі. Їх автор втрачає пам’ять, плутає героїв та обставини, внаслідок чого персонажі «змінюють» професії та помирають кілька разів. Хвороба Камачо прогресує – події радіоп’єс прискорюються настільки, що важко слідкувати за сюжетом, проте ступінь божевілля автора відчувається якнайкраще.
Щодо першої сюжетної лінії, то швидкість і відтінок фантастичного з’являється і там, наближаючись таким чином до вигаданих Педро Камачо подій.
Саме «боливийский писака» найбільш неоднозначний герой роману. Якщо з Варгітасом усе зрозуміло – початок дорослого життя, пов’язаний із цим максималізм та жага виглядати серйозним і самостійним, то з Камачо все навпаки. Йому і співчуваєш, і пишаєшся ним, і зневажаєш. Чи правильно ставиться він до мистецтва і чи належить до нього взагалі – визначити важко. А от щодо Льоси сумніві не виникає: він дійсно майстер своєї справи. Незважаючи на постійні експерименти, цей перуанський чарівник примудряється писати різні за звучанням, але однаково захоплюючі романи.
Юлія Куліш
Related Posts
Пьер Байяр. Искусство рассуждать о книгах, которых вы не читали →
Джеймс Джойс, или как я перестал волноваться и полюбил “Улисса” →
Французская линия: писать нельзя пиариться. «Стрекоза ее детства» Мартена Пажа →
4 комментариев к Латинська Америка в калейдоскопі Льоси