Контрл-альт-деліт
…немалая часть моих сверстников узнала себя в таком портрете: взрослый подросток, играет на «Плейстейшн» – но покупает издания последних лауреатов Гонкуровской премии, играет на бирже – но покуривает травку.
Б. Дютёртр
Нові технології розповсюджуються так швидко, що не встигаєш помітити, наскільки ти від них залежний. Уже важко знайти людину без мобільного телефону й неможливо уявити життя без постійного зв’язку. Разом із новими технологіями з’являються і нові проблеми. Саме про них і написав поки що маловідомий тридцятирічний письменник Бенуа Дютьортр.
Герой повісті «Клиент всегда прав?» – успішний сорокарічний журналіст. На Різдво він отримує подарунок від батьків – новітню модель мобільного, за допомогою якого можна все: користуватись Інтернетом, телефонувати куди завгодно, насилати файли тощо. Варто було звикнути до всіх цих переваг, щоб забути телефон в таксі. Зазвичай оцінюєш щось лише після того, як загубиш, так вийшло й з героєм Дютьортра. Виявилось, що без мобільного не можна ані зв’язатися з роботодавцями, ані домовитися про зустріч, ані замовити квитки тощо. Звісно, герой робить спробу відновити необхідні дані, звертається до операторів зв’язку – і потрапляє до замкненого кола.
Електронні автовідповідачі, невідповідні паролі, хибні посилання – власне, таке було завжди, хоч і в іншій формі. Щоб отримати «хибне посилання» треба було побігати, а не просто зателефонувати чи зайти в Інтернет, сидячи в кріслі. У кожного часу свої проблеми.
Крім того, що сучасність твору «Клиент всегда прав?» аж кидається в очі, нічого особливого та цікавого в ньому немає. Навіть мова ніяка: нібито повість створив комп’ютер без участі автора-людини. Бенуа Дютьортр намагається шокувати свого героя «технічними проблемами» у той час як сам, здається, досить добре на них розуміється та комфортно почувається в подібних умовах. Надто чітко й сухо для переконливості. Час від часу здається, що читаєш не дуже вдалий репортаж. Швидкість збільшується – але це не призводить ні до чого.
Повість «Клиент всегда прав?» автор створив у віці 25 років – мабуть, тоді він саме був захоплений різноманітними технологіями, які поступово ставали більш доступними. Хоча й літератури Дютьортр не кидав: у його арсеналі близько десяти романів, за один із яких – “Любовник №1, или Путешествие во Францию” – у 2001 році отримано премію «Медічі».
Інші досягнення автора полягають у тому, що він є правнуком одного з президентів Франції, і в тому, що його творчістю якось зацікавився сам Кундера. Правда це чи ні, а увагу привертає.
Можливо, років за десять «Клиент всегда прав?» вважатиметься інструкцією з відновлення сім-карти чи тонкою сатирою на початок 21 століття, але зараз його варто читати лише закоханим у технології або тим, хто страждає на неуважність і постійно губить мобільний – щоб заспокоїтись.
Юлія Куліш
