литература no image

Март, 2011

0

Книжки рятують світ

Після прочитання «Маленькой обители» П’єра Пежю залишається як мінімум два відчуття: ріже очі руда пляма волосся Волара та м’яко торкаються рук оксамитові сторінки книг. Цей роман був написаний ще в 2003 році, тоді й отримав премію “Livre Inter”, а за кілька років його екранізував Жан-П’єр Дені. Щоправда, до рівня роману твір не дотягує. Головних героїв начебто троє, але детально та яскраво зображено лише одного – книготоргівця Волара. Прекрасно описана його зовнішність, внутрішній світ. Волар – єдиний, про чиє дитинство та юність автор розповідає так багато. Інші ж герої – дівчинка Єва та її мати Тереза – менш об’ємні. У дівчинки минулого ще майже немає, а її мати на подробиці не заслуговує.

У цього твору нібито два рівні. Перший – це події, що відбуваються з героями, другий – книгарня, її атмосфера, книжки. І хоча опис книжок та книготоргівлі є другорядним для сюжетної лінії, кожному бібліофілу буде надзвичайно приємно перечитати ці фрагменти кілька разів, зайвий раз заглибитись у атмосферу маленької книгарні з чудовою назвою «Глагол Быть». Від цих рядків стає тепло, а автор здається «своїм», йому хочеться вірити.

Від інших описів стає скоріше моторошно. Великий та незграбний книготоргівець Волар, повертаючись машиною до своєї книгарні, випадково збиває дівчинку. Її забирають до лікарні в жахливому стані. І хоча водій не винен, він страшно переживає, бачить очі дівчинки в той момент, коли вона падає на лобове скло автівки. У момент страждання він схожий на звіра в клітці: сильний, вільний, одинокий, безпомічний, наляканий. На звіра схожа й мати постраждалої Єви. Вона – пес, який все життя тікає від власного хвоста. Тереза постійно біжить від себе, шукає спокою в дорозі. Щоранку вона їде кудись, а ввечері змушує себе повертатись, щоб забрати доньку зі школи. Постійно запізнюється. Останнє запізнення стає фатальним, але вона не надто переживає.

Волар має феноменальну пам’ять, і це перетворює його на живу книжку. Щодня він приходить в лікарню до маленької Єви, яка лежить в комі, і розповідає їй різні тексти. В один з таких днів дівчинка нарешті прокидається. Подальші події очікуваними не назвеш, сюжет динамічний, хоча й діалогів у тексті небагато – Волар розмовляти не прихильник, Єва після аварії втратила здатність розмовляти, а її мати з’являється досить рідко. Оповідання йде від особи автора, який навчався з Етьєном Воларом у початковій школі. Сцени з дитинства остаточно підтверджують особливо гаряче ставлення до книжок. Вони – найбільший і, певно, єдиний інтерес Волара, його життя.

Цю історію можна вважати трагедією – жодному з героїв не посміхнулось щастя. Усі вони одинаки, їм співчуваєш, але доволі стримано. Якщо Пежю намагався створити справжню драму, над якою читач лив би гарячі сльози, то із завданням він не справився. Йому вдалося багато: створити цікавий сюжет, неординарних персонажів, але оживити цю картину автор не зміг. Вона схожа на маленьку Єву – фактично жива, але от-от зникне, нібито зараз заговорить, але завмирає з відкритими вустами. П’єр Пежю, здається, трошки запізнився, як Тереза, не дотягнув, але саме цим і зіпсував те, що мало стати прекрасним. А Волара кортить перенести до інших обставин. Принаймні, нехай би він вічно жив у «Глаголе Быть».

Юлія Куліш


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑