Ілюзорне читання
Якщо регулярно відвідувати книгарні, то час від часу можна помітити надзвичайну та, здавалося б, раптову й невиправдану увагу до нових імен: вчора популярним був один, а сьогодні усі головні полиці займає зовсім інший автор, якого, як не дивно, уже знають, запитують і купують. Тоді почуваєшся розгублено – за літературним процесом встигнути неможливо, а саме це, мабуть, ти і намагався зробити.
Анна Гавальда з’явилась саме таким чином – швидко і скрізь. Сучасні французькі письменники з легкістю підкорюють читачів і часто виявляються дійсно цікавими, тому гріх було не скуштувати її текстів. «Мне бы хотелось, чтобы меня кто-нибудь где-нибудь ждал» – перша письменницька спроба Гавальди, 12 новел, перекладених уже багатьма мовами.
Перше враження від книги таке, ніби у письменниці ці записи викрали, і вона не встигла закінчити жодного з текстів. Звісно, спочатку ще є надія на те, що новели якось поєднані, що якась із них все ж таки змінить загальну картину, допоможе знайти секрет популярності автора. Коли усвідомлюєш помилковість цього, стає прикро. Власне, з усієї збірки запам’ятовується лише епілог: Гавальда розповідає, як намагалась надрукувати цю книгу. Тоді редактор, який не погодився це друкувати, сказав їй дуже важливу фразу: треба працювати над собою далі – і щось може скластися.
«35 кило надежды» – повість про підлітка, який не міг подолати труднощі з навчанням. Звісно, у нього золоте серце і такі ж руки, і поряд із цими дивами усе здається неважливим. До того ж, ніжні родинні взаємини Грегуара з власним дідусем обов’язково розчулять усіх, хто має якщо не золоте, то хоча б якесь серце.
Що й казати – простота й сентименти здатні підкорити, саме в цьому секрет популярності Гавальди. Є переваги і в такому підході: можна прочитати скільки завгодно її книжок і не хвилюватись за власну пам’ять – майже нічого з цих текстів не запам’ятовується. Прочитав кілька книжок – а нібито й жодної.
Юлія Куліш
Related Posts
Пьер Байяр. Искусство рассуждать о книгах, которых вы не читали →
Джеймс Джойс, или как я перестал волноваться и полюбил “Улисса” →
Французская линия: писать нельзя пиариться. «Стрекоза ее детства» Мартена Пажа →
2 комментариев к Ілюзорне читання