Дорого, боляче і назавжди: дещо з історії татуювань
Сьогодні татуювання здається чимось ультрасучасним і молодіжним, та насправді ж його історія починається приблизно в епоху Льодовикового періоду.
В Стародавні часи татуюванням займалися світлошкірі племена: малюнки могли відображати належність до особливої групи (наприклад, воїнів), або положення в сім’ї (як у японських народностей). Саме тоді виникають та починають свій розвиток кланові тату. Минуть століття, і до них можна буде віднести армійські, професійні, патріотичні татуювання, а також тату ув’язнених. Таким чином, у ці зображення закладено певну інформацію, яку може розшифрувати тільки “обраний”.
Історія слов’янського тату вважається втраченою до моменту народження кримінальних структур. Саме тому в нашій мові синонімами слова «тату» можуть бути слова-вихідці з кримінального сленгу: «портак», «наколка», «масть».
Існує підрозділ татуювань-покарань, які наносили на тіло примусово, з ініціативи державних органів. До цієї категорії відноситься таврування злочинців. Тавро – розпізнавальний знак, який ставили як правило на обличчя (у жінок – на груди або плече). Ці відмітки були зовсім не схожі на взірець мистецтва. На лобі російського каторжанина, наприклад, випалювався знак, що нагадував слово «кат». Потім кримінальний світ з метою розпізнавання «своїх» та їх «заслуг» почав відмічати представників, чим дуже допоміг слідчим органам. Такі татуювання повідомляють про особливий статус носія і наголошують на правилах, яких повинні дотримуватись інші учасники групи відносно нього.
Тюремні татуювання є в багатьох країнах і культурах, але у радянських була своя специфіка: вони стали особливою мовою. Зароджувались кримінальні татуювання на початку ХХ століття в СРСР: на Сахаліні, у Петрограді, Москві, в основному серед крадіїв. Натільні малюнки мали прихований зміст і вказували на конкретну злочинну спеціалізацію носія. Це допомагало господарю тату встановити контакт із вором своєї «масті».
Формувалась натільна символіка на теренах СРСР майже з півстоліття, і ближче до п’ятдесятих злочинний світ вже мав свої закони татуювання. Вже тоді певні зображення мали право наносити тільки згідно зі своїм статусом. Шкіра в’язня перетворювалася на його особову справу, яка могла розповісти про нього все – де народився, в яких таборах відбував свій строк або, наприклад, чи можна йому довіряти. Злочинець без «масті» був позбавлений статусу, але мати татуювання, яке не заслужив, або не здатен був довести достовірність його символіки, було ще гірше: зображення зрізали скальпелем, а за імітацію лагерного авторитету самозванця вбивали.
Радянські тюремні наколки зараз дуже популярні на заході. Популяризація почалась після того, як лондонське видавництво Fuel викупило засекречені КГБ матеріали Данцига Балдаєва.
Данциг Балдаєв – людина з цікавою і важкою долею. Його батько збирав бурят-монгольський фольклор, скарби національного побуту, які в той час старанно винищувалися союзом. «Однажды я показал отцу копии татуировок зеков из «Крестов», где я работал надзирателем, и отец сказал мне: «Сын мой, собирай татуировки, фольклор зеков, их асоциальные рисунки, ведь все это вместе с ними уйдет в могилу». Он обучил меня методике собирания тюремного фольклора, а также приемам шифрования, необходимым в этом опасном деле. Да, 33 года я – воспитанник детдома для детей «врагов народа», не закончивший образование художник, участник Великой Отечественной войны – проработал в МВД», – згадував Балдаєв.
Результатами роботи стали “Феня от А до Я” у двох томах, “Татуировки”, “Проститутки для КГБ”, і т.д. Більшість його книг було видано закордоном, в їх числі – «Russian Criminal Tattoo».
Під час публікації малюнки були доповнені детальними підписами, що роз’яснювали їх значення. Окрім презентації книги, видавництво влаштувало виставку в Лондоні, яка спричинила справжній фурор. За два тижні її відвідали 2,5 тисячі людей, і в тату-салони потяглися молоді люди з книжками у руках.
Було б дивно, якщо б це культурне явище не знайшло своєї ніші у текстильній індустрії. Свій магазин з футболками за мотивами книги «Russian Сriminal Tattoo» відкрив американський дизайнер з російським корінням Роман Бєлєнкі.
Армійські татуювання – окремий випадок. В армії вважається, що тату дозволено носити вже бувалим солдатам, а новачки не мають такого права. Малюнок найчастіше містить інформацію про місце служби, її строк та рід військ. За аналогічним принципом з’являються військові татуювання, але там можна прослідкувати новий мотив – імена загиблих друзів.
Японська мафія «якудза» традиційно використовує кланові татуювання для позначення статусу. До 500 року в Японії прикрашання тіла татуюванням було привілеєм імператорів, пізніше ж воно перетворилося на декоративне мистецтво. Проте з часом мистецтво тату стало символом злочинного світу. У Стародавній Японії людина з татуюванням була персоною нон грата: її виганяли з сім’ї і суспільства, прирікаючи на повну соціальну ізоляцію.
Татуювання наносяться у вигляді костюмів або халатів. Для якудза тату є особливими секретними шифрами, які прийшли від японських самураїв: жорстокі воїни, образи пекла, хижаки та дракони. Японське класичне татуювання, успадковане якудза, відрізняється красою, різноманітністю сюжетів, несе в собі прихований зміст, незрозумілий для непосвячених.
Як правило, татуювання зображують легендарних героїв або релігійні сюжети, які можуть перемежовуватися з квітами, пейзажами, символічними тваринами на фоні хвиль, хмар або променів. Тематика японського татуювання рясніє різноманітними мотивами, які можна розділити на чотири групи: флора, фауна, релігійні та міфологічні мотиви, пов’язані з незвичайними пригодами героїв.
Майстри японського татуювання не визнають нових технологій у нанесенні малюнка, а користуються заточеними голками і спеціальними чорнилами так само, як століття назад.
Серед якудза нанесення татуювань – доказ сили та мужності, це вимагає колосального терпіння: витерпіти багато годин болю під час нанесення, і у десятки разів довше чекати загоєння. Зробити собі татуювання сьогодні – значить добровільно залишити суспільство і піти у підпілля. Мафія поза законом, і більшість якудза не татуюються, проте в усьому світі люди, натхненні могутністю і символічністю японських кланових тату, ще й досі намагаються відтворити їх.
Зараз татуювання також використовується з практичною метою для позначення статусу персони, але на першому плані знаходиться його декоративна та естетична функції. Досі цей вид мистецтва вважається дуже неоднозначним: що з татуюваннями буде у старості? Що скажуть люди? Татуювання змінює долю і стиль життя не тільки завдяки символіці та закладеному у ньому змісту, але й через ставлення суспільства до носія. Саме тому до нанесення тату слід ставитися відповідально та серйозно, адже це дійсно дорого, боляче і назавжди.
3 комментариев к Дорого, боляче і назавжди: дещо з історії татуювань