Договір із янголом
Уже 10 років поспіль Пауло Коельо залишається одним із найпопулярніших письменників у світі, хоча його визначний твір «Ахлімік» було написано ще в 1988 році. Саме цей роман було видано в 117 країнах світу та перекладено 67 мовами, а також занесено до Книги рекордів Гіннеса. Тож, сумніватися у величезній кількості прихильників Коельо немає жодного приводу. На його новий роман із нетерпінням чекали тисячі читачів. Навіщо – питання риторичне.
«Валькирии» – роман одночасно новий і старий. Звісно, раніше публіка не мала змоги ознайомитись із цим текстом, але насправді це один із перших творів Коельо, написаний у 1992 році. Довгий час письменник свідомо відмовлявся від публікації «Валькирий» з однієї причини: ця книга автобіографічна. Щоправда, у передмові він попереджає про незначну частку вигаданого, але запевняє в достовірності подій.
Головні герої роману, автор та його дружина, фігурують під справжніми іменами – Пауло та Кріс. Вони разом вирушають до пустелі Мохаве на пошуки Янгола. Власне, такий сюжет – традиційний для Коельо: його герої завжди шукають щось абстрактне. На шляху до мети героїв очікують труднощі та відкриття. Із труднощами допомагає впоратись молодий маг Тук та валькірії – персонажі скандинавської міфології, 12 супутниць бога Одіна, які збирають померлих героїв та переносять їх у Валгаллу – небесний притулок воїнів.
Оскільки в 70-х Коельо сам бував у Мексиці. Перу, Болівії, Чілі, Південній Африці, тому зображення місцевості у нього вийшло дуже правдиве. До того ж, пустеля, мабуть, ідеальне місце для духовних пошуків. Тут зникає звичне відчуття часу та простору, неможливо навіть визначити приблизну відстань – жодного орієнтиру немає. Тому герої зосереджуються на власних думках та цілях, не витрачають зайвої енергії, концентруються на головному. Навіть дружина Пауло, яка не в захваті від занять магією, знаходить власного Янгола, її душа росте, вона допомагає власному чоловікові. Саме процес духовного пізнання є в романі головним. Герої знаходять себе та смисл свого життя. Хоча це непроста справа, Коельо дає читачам зрозуміти: шукати та знаходити під силу кожному, головне – вірити та не боятися. І, звісно ж, дуже важливо, щоб поруч була людина, готова підтримати та допомогти, людина, яка розуміє тебе і відчуває.
У цьому переконують не лише події роману, а й сам темп розповіді, мова. Хоча «Валькирий» Пауло Коельо написав ще на початку письменницької кар’єри, він зміг створити спокійний настрій, поступово розгорнути цю історію. Йому не знадобилось звертатись до вишуканих художніх засобів, простою, зрозумілою будь-кому мовою написаний цей роман. У ньому небагато описів, рівно стільки, скільки потрібно, щоб чітко уявити собі місце дій та персонажів, сприйняти їх думки.
Напевне, багато людей після прочитання «Валькирий» замисляться про власного Янгола. Існує він чи ні – особиста справа кожного. Із іншого боку, ледь не кожна з 16 книжок Коельо спонукає до подібних думок, тому постійні його читачі мають гарну нагоду ще раз пережувати ту саму інформацію.
Все ж таки, за звучанням «Валькирии»дещо відрізняються від попередніх книжок: усвідомлення того, що описані події відбувались насправді, змушує ставитись до всього серйозніше, але неймовірна схожість із усім попереднім та популярним – навпаки. Треба мати певну сміливість, щоб представити на розсуд публіки власне життя. Зрозуміло, що такій відомій людині, як Пауло Коельо, від цього не втекти, але йому довгий час вдавалось зберігати в таємниці подробиці власних духовних пошуків. І те, що письменник нарешті погодився поділитися зі світом настільки особистою інформацією, приємно вражає, але наштовхує на думки про втому, лінь, кризу та гроші.
Зі шляхом пошуків Пауло можно погоджуватись, можна – ні, але точне одне: шукати варто.
Юлія Куліш
