литература 131758-cover

Май, 2011

0

Діалог довжиною в життя

Літак Жерома Ангюста затримується – з цієї начебто звичайної події розпочинається твір Амелі Нотомб, письменниці, яка народилась у Японії, навчалась у Бельгії, але живе в Парижі та пише французькою. За роман “Страх и трепет” вона отримала Гран-прі Французької академії і визнання читачів, але чи привід це називати 100 сторінок “Косметики врага” романом – питання відкрите.

Діалог, у формі якого написано твір, захоплює й несе читача назустріч гіркій правді та цікавому фіналу. Довго не полишає впевненість у тому, що головний герой став жертвою божевільного Текстора Текселя – чоловіка, який дістає незнайомих людей розмовами. Його зухвала поведінка інтригує: чекаєш на таємницю, яку Нотомб майстерно приховує до кінця. Іноді, правда, здається, що все уже зрозуміло, і далі буде нецікаво, але наступна репліка змушує засумніватися – надто логічно все складається. Навіть те, що через 10 років після згвалтування незнайомки на кладовищі, Тексель знаходить її і вбиває – картина дуже цілісна. До того ж, готує читача до сприйняття головної думки. Власне, ця ідея приходила вже в тисячі голів, у тому числі й письменницьких, але головне – зуміти це висловити інакше, знайти новий підхід до зображення старих (точніше, вічних) проблем. Діалог – мабуть, найкраща форма для опису суперечливих питань. У Амелі Нотомб вийшло не лише створити його на належному рівні, а й не зіпсувати авторськими відступами та зайвими роздумами. Письменниця не відволікається від важливого – розвитку розмови, поступово підвищуючи її інтенсивність. Без зайвих епітетів, точно, іронічно, часом жорстко Нотомб розкриває сутність людини, головне її протиріччя.

Звичайно, романом цього не назвеш не тільки через маленький обсяг. Не більше двох персонажів, події розвиваються приблизно кілька годин, хоча в спогадах і відображено ціле життя. Якщо ж називати речі своїми іменами, то все набагато краще: повість «Косметика врага» – гарний приклад сучасної літератури. Репліки в діалозі переплітаються, і поступово, різко й дещо нервово, Амелі Нотомб вимальовує образ головного героя.

Назви її творів на перший погляд схожі на конструктор для малюків: лише дві частинки, які гарно виглядають окремо, але негармонійно разом. «Гигиена убийцы», «Токийская невеста», «Страх и трепет», «Косметика врага» – немелодійні назви, які розкриваються, щоб продемонструвати свою таємницю, лише в процесі прочитання тексту, а іноді й зовсім після розв’язки. Так і має бути з назвою, єдиний мінус – вона не допомагає обрати твір, не інтригує й не спокушає, а просто плутає. З іншого боку, приємна несподіванка краще за передбачуване розчарування. В цілому ж, коли Амелі Нотомб дозволяє собі на деякий час забути про власне японське та бельгійське минуле й концентрується на літературі, у неї виходять гарні повісті, де всього вистачає й нічого не кортить викреслити. Їй навіть не обов’язково звертатись до безпрограшного прийому «особливий французький шарм», що зазвичай покликаний приховувати «дірки» в тексті. У творах Нотомб усе на своїх місцях.

Юлія Куліш


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑