Де зникає американська мрія
Перед тим, як зайняти місце в залі очікування премії “Оскар — 2011”, “Зимова кістка” американського режисера Дебри Гранік зібрала кілька престижних нагород: Приз Європейської конфедерації художнього кіно Берлінського кінофестивалю і Гран-прі у категорії “Драматичний фільм” фестивалю “Санденс”. Попередні дві роботи Гранік “Їжа для змії”(1998) та “До останньої межі”(2004) також отримали визнання у кінокритиків, тож перед нами яскравий приклад того, як незалежне авторське кіно повільно, але впевнено просувається до мас.
Те, що кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму, майстерно доведено Львом Толстим і жодних заперечень не викликає. Проте існує одне велике нещастя, що об’єднує тисячі родин по усьому світу — бідність. Саме вона стала лейтмотивом “Зимової кістки”, породжуючи безліч відтінків “звучання” стрічки: безвихідь, жорстокість, злочинність та депресивність. Прикметно, що у вирі подій опиняються діти, а отже драма має викликати у глядача емоції найширшого спектру.
Перед нами постає Америка, яку ми не звикли бачити в кіно: бідні глухі провінційні поселення, люди, на обличчях яких ніколи не буває посмішки, їхня жорстокість, консерватизм та замкненість. Саме в такій атмосфері сімнадцятирічна Рі, героїня Дженніфер Лоуренс, мусить дбати про психічно хвору матір та маленьких брата і сестру. Батька неблагополучної сім’ї засуджено за виробництво й торгівлю креком — дешевим сортом кокаїну. Щоб вийти під заставу, він закладає будинок і зникає, після чого родина опиняється під загрозою виселення. Дівчина намагається знайти його, і потрапляє в оточення, здатне викликати жах навіть у дорослого чоловіка.
Хоч інколи поведінка персонажів видається доволі гротескною, вона не викликає недовіри, адже у житті часто трапляються випадки, гідні стати сюжетами фантастичних оповідань. Саме за чудову акторську гру Дженніфер Лоуренс номіновано на звання кращої актриси, а Джон Хоукс, що виконує роль дядька головної героїні, претендує отримати “Оскара” за кращу чоловічу роль другого плану.
“Зимова кістка” вражає своєю гармонічністю, злагодженістю операторської роботи ( Майкл МакДана) та музики (композитор Дікон Хінчкліфф). Фільм похмурий, холодний, брудний, мальований темними фарбами. Це ідеальне візуальне втілення сценарію, що є адаптацією однойменного роману Деніела Вудрелла.
Не варто шукати у стрічці Дебри Гранік ні прихованого глибокого смислу, ні захоплюючого розвитку подій. Вона являє собою натуралістичне відображення життя людей, далеких від шаблону американської мрії. Сюжет схожий на трясовину, що повільно поглинає увагу глядача, викликаючи острах, смуток і відразу. Водночас фільм не позбавлений оптимізму, втіленням якого є головна героїня: Рі мужньо намагається врятувати власну родину від голоду й поневірянь, навчити молодших брата й сестру мужності та честі.
Сучасне розвинуте суспільство сприймає тепло, ситість та захищеність як дещо стале, обов’язкове й непохитне. “Зимова кістка” — кіно, що здатне зменшити кількість нарікань на нелегку долю, показати необхідність цінувати те, що маєш і дбати про нього, не шкодуючи зусиль.
Марина Ніжник
Related Posts
Король говорить, слава королю! →
Дебют містифікатора →
2 комментариев к Де зникає американська мрія