литература haruki-murakami-radio-murakami

Январь, 2011

4

Чарівне безглуздя

Мне кажется, что писателей в общем и целом можно охарактеризовать как людей, которые уделяют слишком много внимания довольно-таки странным (и бесполезным) вещам и событиям

Х.Мураками «Радио Мураками»

Муракамі – уже не просто прізвище, а швидше назва певної матерії. Одного зіткнення з нею достатньо для звикання. Харукі цим явно користується, і публікує окремою книгою навіть есе, що були написані для жіночого журналу «Ан-ан». Протягом року він писав для 20-річних дівчат невеликі щотижневі матеріали про все, що заманеться, тобто про старі платівки, джаз, подорожі, їжу та напої, літературу, котів, зоопарки тощо.

Враховуючи особливості аудиторії, на яку розраховані есе, більшість із них виглядають дивно. Не обов’язково ж усім дівчатам знати про те, як літній японець голиться або пітніє під час ранкової пробіжки, про кількість костюмів у його шафі та про особливості його травлення. Але ж це Харукі Муракамі, і навіть про туалет він пише невимушено, створюючи при цьому відчуття неймовірного затишку. Не кажучи вже про те, що від його описів процесу приготування та вживання їжі миттєво виникає бажання вирушити до ресторану, яке під дією здорового глузду, на щастя, перетворюється на звичайний голод.

Проте є в матеріалах і корисна інформація. Окрім знань про світові кухні, можна багато дізнатись про культуру 60-70 років, на які саме й прийшлась молодість автора. Він згадує і про «Бітлз», які знаходились в зеніті слави, і про публікації з популярних тоді журналів, і про відомих письменників. Проза Муракамі завжди схожа на м’який диван, з якого неможливо встати, оскільки почуття затишку і комфорту надто міцно огортає тебе.

Муракамі, у якого, за його словами, багато вільного часу, вдається поділитися спокоєм і плавністю з читачем: годуєш листям ведмедя з зоопарку, снідаєш у італійському кафе, читаєш казки, поки завантажується комп’ютер – і набуваєш впевненості в тому, що все в житті відбувається саме так, як треба, найкращим чином, послідовно і правильно. Чого ще можна хотіти від прози? Хіба того, щоб вона не обривалась на півслові, як подані есе. Можна, звичайно, вважати це «фирменной недосказанностью», але все ж таки краще б Муракамі писав романи й не відволікався на подібні експерименти.

Юлія Куліш


4 комментариев к Чарівне безглуздя

  1. prez2017 пишет:

    Первая ласточка)

  2. Ірина Жиленко пишет:

    Аж позаздрила своєму ровеснику Муракамі, у якого багато вільного часу:)

  3. Ірина Жиленко пишет:

    сучаснику Муракамі:)

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Наверх ↑