Бездоганна потворність мистецтва
Повітря — найвища й найтонша матерія, що творить атмосферу нашої планети. Воно є сумішшю хімічних елементів, кількісна рівновага яких забезпечує існування живих організмів. А до них належить і численна спільнота поціновувачів мистецтва, найбільш фанатичні з яких люблять порівнювати останнє з повітрям, мовляв без нього повноцінне життя та еволюція суспільства — неможливі. Це твердження заперечень не викликає, та не варто забувати, що й у прозорому може міститися смертельна, невидима людському оку отрута.
Даррен Аронофскі — один із тих режисерів, які змогли створити придатну до споживання суміш із комерційного успіху, прихильного ставлення критиків та щирої любові широкго загалу. Як справжній алхімік, він спробував у своїй творчості комбінації з сюрреалізму та математики (психологічний триллер “Пі”, 1998), сексу, наркотиків та кохання (драма “Реквієм за мрією”, 2000), філософії, смерті та релігії (фантастична драма “Фонтан”, 2006) і незворотності процесу старіння та скороминущості слави (драма “Реслер”,2008). Зрозумівши нарешті, що потрібно глядачеві та отримавши численну кількість престижних премій та нагород, у вересні 2010 року Аронофскі випускає у світ своє нове творіння — психологічний трилер за сценраієм Марка Хеймана та Андреса Хайнца “Чорний лебідь”, прем’єра якого відбулася на відкритті 67-го Венеціанського міжнародного кінофестивалю.
“Чорний лебідь” — гідна спроба відобразити сутність мистецтва: як у світлі софітів та декорацій, так і у мороку, що панує за кулісами. І насамперед — за кулісами людської свідомості. Водночас фільм є новаторським переосмисленням сюжету класичного балету “Лебедине озеро”, де Королева-лебідь стає жертвою свого злого двійника, Чорного лебедя.
Аронофскі зізнається, що метою його творчості є “затягти глядача у внутрішній світ персонажа, у його голову”. Цього разу дія розгортатиметься у “голові” молодої талановитої балерини Ніни, яку обирають новою примою Нью-Йоркського театру балету. Щоб підтвердити свій статус “найкращої”, Ніна старанно готується виконати головну партію у славнозвісному балеті “Лебедине озеро”. Одразу зазначимо суттєвий момент: балет — лише фон, який легко можна було б замінити на театр, музику, кіно або спорт, тобто будь яке середовище, де панують амбіції, конкуренція, фанатизм, невтомні тренування та талант. Героїня зазнає шаленого психологічного тиску, намагаючись досягти тієї мети, яку поставило перед нею життя.
Головну роль виконує Наталі Портман, зірка якої спалахнула ще у 1994 році, коли дівчинка блискуче зіграла Матільду у кримінальній драмі Люка Бессона “Леон”. Стрічка стійко посіла гідне місце серед найкращих зразків світового кінематографу, а Портман отримала визнання як перспективна і талановита актриса. У “Чорному лебеді” Аронофскі вона доводить справедливість цього звання: її Ніна — живий, емоційний, реалістичний персонаж, “білий лебідь”, що потрапив у вир психологічних труднощів. Не можна також оминути увагою чудову фізичну підготовку, що пройшла Наталі для ролі професійної балерини: у віці 4-13 років вона займалася балетом, а за рік до початку зйомок відновила тренування.
Антиподом Ніни у фільмі виступає інша балерина трупи — Лілі. Її роль Аронофскі без будь-якого кастингу віддав Мілі Куніс, список професійних досягнень якої переважно обмежувався телевізійними проектами. Лілі — набагато простіший, земний персонаж. Вона розкута й пристрасна, чого так бракує правильній та напруженій Ніні, що силується переконливо зіграти Чорного лебедя.
Роль режисера-постановника “Лебединого озера” майстерно виконав француз Венсан Кассель. Прикметно, навіть зовнішність актора здатна викликати як щиру відразу, так і захоплення, – у залежності від специфіки ролі. Наразі Тома — жорсткий, безцеремонний, вимогливий керівник, який чітко бачить шлях до успіху. Саме він намагається змусити Ніну подолати її психологічну скутість заради успіху на сцені.
Ще один яскравий персонаж фільму — мати Ніни, Еріка, яку зіграла Барбара Херші. Еріка виступає як збірний образ усіх фанатичних, турботливих матусь, що намагаються реалізувати власні невтілені амбіції у дитині, мимоволі творячи з неї скуту, морально нестабільну особу.
Варто віддати Аронофскі належне: його здатність підбирати акторський склад викликає захоплення. Уже зараз Наталі Портман отримала за роль Ніни “Золотий глобус” і претендує на отримання у 2011 році “Оскара” як виконавиця кращої жіночої ролі. Сама стрічка засвітилася у таких номінаціях як “Кращий фільм”, “Кращий режисер”, “Краща операторська робота” та “Кращий монтаж”. З часом стане зрозуміло, чи отримає фільм визнання Американської академії кіномистецтва.
“Чорний лебідь”, беззаперечно, вартий уваги глядача. Він якісно перевершує більшість сучасних американських касово-успішних фільмів, побудованих за принципом “більше спецефектів — більше масштабних сцен — більше грошей”. Стрічка апелює до глибоких, прихованих відчуттів, здатна викликати страх, співчуття та захоплення, але водночас стимулює до роздумів, порушуючи питання таланту і геніальності, вічного протистояння світла та тіні у душі людини. Аронофскі надзвичайно натуралістично відтворює дійсність, показуючи, що ж насправді приховане за легкістю та витонченістю балерини у білосніжній пачці. Естетично прекрасне, довершене переплітається у нього з огидним, творячи контрасти, що бентежать уяву глядача. Неповторну атмосферу кінофільму творить також музика — це вічний геній Петра Чайковського та майстерність Клінта Мансела, британського композитора, який вже довгий час співпрацює з Аронофскі. Реалістична, майже документальна операторська робота Метью Лібатіка також формує сприйняття фільму: глядач рухається разом з героями, двиться їх очима.
Даррен Аронофскі — режисер, репутація якого ще не заплямована поганим, недбалим кіно, розрахованим виключно на комерційний успіх. Залишається висловити сподівання, що й надалі він буде гідно нести своє ім’я і з повагою ставитиметься до глядача, який дарує йому свою довіру й емоції. Але одне можна сказати напевно “Чорний лебідь” — кіно, яке на них заслуговує.
Марина Ніжник
3 комментариев к Бездоганна потворність мистецтва